Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 року Справа № 901/2715/13

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівАлєєвої І.В., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО"на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. (головуючий суддя Воронцова Н.В., судді Проценко О.І., Градова О.Г.)у справі№ 901/2715/13 Господарського суду Автономної Республіки Кримза позовомВиконавчого комітету Сімферопольської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО"пророзірвання договору та спонукання до виконання певних дій,за участю представників позивачане з'явились,відповідачівне з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.10.2013 р. у справі № 901/2715/13 позов задоволено частково: зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО" з моменту набрання законної сили рішенням суду негайно допустити Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради до володіння та управління об'єктом концесії; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО" передати Виконавчому комітету Сімферопольського міської ради об'єкт концесії шляхом підписання відповідного акта приймання-передачі в місячний термін з моменту набрання законної сили рішенням суду. В решті позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.10.2013 р. скасовано в частині відмови у задоволенні позову та прийнято в цій частині нове рішення, яким розірвано концесійний договір від 05.11.2008 р. № 1, укладений між Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО". В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 9, 10, 14 Закону України "Про концесії", ст.ст. 210, 640 ЦК України, ст.ст. 4-3, 36, 38 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Сімферопольської міської ради від 27.03.2008 р. за № 507 цілісний майновий комплекс Сімферопольського комунального підприємства "Полігон ХХІ" включено до переліку об'єктів права комунальної власності м. Сімферополя, які передаються в концесію, та прийнято рішення про надання концесії на об'єкт права комунальної власності за результатами концесійного конкурсу.

Рішенням Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 22.07.2008 р. № 1733 Товариство з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО" допущено до участі в конкурсі про надання цілісного майнового комплексу Сімферопольського комунального підприємства "Полігон ХХІ" в концесію.

Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 22.08.2008 р. прийнято рішення № 1941 про надання цілісного майнового комплексу Сімферопольського комунального підприємства "Полігон ХХІ" в концесію Товариству з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО".

На виконання зазначеного рішення Сімферопольської міської ради 05.11.2008 р. між Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради (концесієдавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО" (концесіонер) укладено концесійний договір № 01, відповідно до пункту 1 якого концесієдавець з метою задоволення громадських потреб у сфері збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), сортування, утилізації і захоронення побутового сміття і інших відходів на території м. Сімферополя надає на 18 років концесіонеру право здійснювати управління та експлуатацію цілісним майновим комплексом Сімферопольського комунального підприємства "Полігон XXI" (об'єкт концесії), побудувати цех сортування твердих побутових відходів, проводити поліпшення основних засобів, які знаходяться на об'єкті концесії, за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов цього договору, вчиняти дії відповідно до мети концесії та відповідно до зобов'язань, сформульованих у конкурсній пропозиції.

Відповідно до пункту 2 Договору об'єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс Сімферопольського комунального підприємства "Полігон XXI" (АР Крим, м. Сімферополь, Північно-східна промислова зона, масив Кам'янка, полігон твердих побутових відходів).

Пунктом 9.2 концесійного договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 24.07.2009 р.) встановлено, що до обов'язків концесіонера віднесено забезпечення виконання своїх обов'язків з будівництва цеху сортування твердих побутових відходів, придбання відповідного обладнання - лінії сортування твердих побутових відходів та сміття, автотранспорту та іншого обладнання на умовах та у строк, які передбачені концесійним договором та бізнес-планом, погодженим концесієдавцем.

Концесійний договір укладено на 18 років з дати укладання договору (пункт 49 Договору).

Сторони 05.12.2008 р. підписали акт приймання-передачі об'єкта концесії.

Розпорядженням Сімферопольського міського голови № 182-р 02.07.2013 р. створена комісія з перевірки виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО" умов договору концесії № 1 від 05.11.2008 р.

Комісією 04.07.2013 р. складено акт перевірки виконання умов договору концесії № 1 від 05.11.2008 р., в якому встановлено невиконання концесіонером пунктів 9.2, 9.4, 9.5, 9.10, 9.11 Договору та запропоновано розглянути питання щодо подачі позовної заяви до суду про розірвання договору концесії.

Вказані обставини щодо виявлення факту невиконання відповідачем умов договору концесії № 1 від 05.11.2008 р. стали підставою для звернення Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради до Господарського суду Автономної Республіки Крим з даною позовною заявою про розірвання концесійного договору.

Відмовляючи в розірванні договору концесії № 1 від 05.11.2008 р., місцевий господарський суд зазначив про його неукладеність з огляду на норми статей 210, 640 ЦК України та, відповідно, про відсутність підстав для його розірвання.

Згідно з абз. 3, 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про концесії" концесія - надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб.

Частиною 2 ст. 14 зазначеного Закону встановлено, що у разі, якщо об'єктом концесії є об'єкт права комунальної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, реєструє такий договір у виконавчому органі відповідної ради та повідомляє Фонд державного майна України про укладення такого концесійного договору. Порядок ведення обліку концесійних договорів, укладених органами місцевого самоврядування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про концесії" концесійний договір вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Згідно зі ст. 1118 ЦК України договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним.

Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином момент укладення договору комерційної концесії для його сторін визначається за загальним правилом ч. 1 ст. 638 ЦК України, тобто з моменту досягнення сторонами в належній формі домовленості з усіх істотних умов договору і лише для третіх осіб він набуває юридичного значення з моменту державної реєстрації у виконавчому органі відповідної ради та повідомлення Фонду державного майна України про укладення такого концесійного договору.

Статтею 10 Закону України "Про концесії" (в редакції на час укладення спірного договору) визначено, що істотними умовами договору концесії є: сторони договору; види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору; об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників - громадян України; умови використання вітчизняних сировини, матеріалів; умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень; умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення об'єкта концесії та умови його повернення; відповідальність за виконання сторонами зобов'язань; страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у концесію; порядок продовження і припинення дії договору; порядок вирішення спорів між сторонами.

Апеляційним судом встановлено, що сторони спірного договору дійшли згоди з усіх його істотних умовах, що також не заперечується сторонами у справі. При цьому в даному випадку реєстрація договору комерційної концесії у виконавчому органі відповідної ради та повідомлення Фонду державного майна України про укладення такого договору не є державною реєстрацією в розумінні ст. 210 ЦК України, відсутність якої тягне неукладення договору. Аналогічна позиція відображена і в роз'ясненнях Міністерства юстиції України від 19.01.2011 р. "Про особливості укладення договорів концесії", де вказано, що факт реєстрації договору концесії не впливає на його чинність, оскільки концесійний договір набирає чинності з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов договору і підписання тексту договору.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про те, що спірний договір є неукладеним, помилковий.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про розірвання концесійного договору від 05.11.2008 р. № 01 підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зазначена норма кореспондується із приписами ч. 2 ст. 15 Закону України "Про концесії".

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання стають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Відповідно до п. 52 Договору сторони обумовили, що за вимогою однієї із сторін договір може бути розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавством України.

Пунктом 9.2 концесійного договору зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 24.07.2009 р., до обов'язків концесіонера віднесено забезпечення виконання своїх обов'язків з будівництва цеху сортування твердих побутових відходів, придбання відповідного обладнання - лінії сортування твердих побутових відходів та сміття, автотранспорту та іншого обладнання на умовах та у строк, які передбачені концесійним договором та бізнес-планом, погодженим концесієдавцем.

Під час перевірки (04.07.2013 р.) бізнес-план ТОВ "СІМЕКО", який визначений у п. 2 додаткової угоди № 1 до концесійного договору № 1 від 05.11.2008 р., комісії надано не було, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого не забезпечується виконання його умов.

Пунктом 9.4 концесійного договору передбачено надання узгодженого з концесієдавцем об'єму концесійних послуг з сортування, переробки, розміщення та утилізації твердих побутових відходів і сміття на території м. Сімферополя відповідно до затверджених нормативів споживання та/або заявлених потреб. При цьому визначення об'єму обов'язкових послуг повинно здійснюватися з урахуванням реальних потреб абонентів, зміни їх кількості та інших чинників, що мають вплив на кількість твердих побутових відходів, своєчасне надання послуг та забезпечують санітарну чистоту міста Сімферополя.

Однак комісією з перевірки виконання умов концесійного договору № 1 від 05.11.2008 р. було встановлено невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, оскільки відсутні відповідні докази, які підтверджують узгодження із позивачем обсягу концесійних послуг, що будуть надаватися за спірним договором, або докази відмови в узгодженні таких послуг.

Відповідно до п. 9.5 договору концесіонер зобов'язався забезпечувати розвиток систем з сортування, переробки, розміщення і утилізації твердих побутових відходів і сміття, а також з прибирання, роздільного збору і вивозу твердих відходів і сміття на території м. Сімферополя відповідно до потреб будівництва об'єктів житлового, промислового і соціально-культурного призначення.

Згідно з п. 9.6 договору відповідач зобов'язався забезпечувати безперебійну роботу (надання послуг) з сортування, переробки, розміщення і утилізації твердих побутових відходів і сміття, а також з прибирання, роздільного збору і вивозу твердих побутових відходів і сміття на території м. Сімферополя.

Однак вказані зобов'язання відповідач також не виконав, що було встановлено в ході перевірки дотримання умов виконання договору. Доказів введення конвеєрної лінії в експлуатацію, яка є системою сортування, переробки, розміщення і утилізації твердих побутових відходів і сміття, суду надано не було.

Невиконання пунктів 9.5, 9.6 договору відповідач обґрунтовує тим, що Сімферопольська міська рада відмовила йому у наданні на полігоні земельної ділянки під конвеєрну лінію.

Так, на виконання постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20.12.2011 р. у справі № 2-а-8123/11 Сімферопольською міською радою було прийнято рішення від 16.02.2012 р. за № 341, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО" відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою по відводу земельної ділянки площею 26,4296 га Сімферопольського полігону твердих побутових відходів північно-східної частини м. Сімферополя, з тих підстав, що вказана земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні Управління житлово-комунального господарства Сімферопольської міської ради на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-КМ № 004436.

При цьому пунктом 7.2.2 рішення рекомендовано ТОВ "СІМЕКО" звернутись до Сімферопольської міської ради у встановленому законом порядку з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки з обґрунтуванням площі і призначення необхідної земельної ділянки відповідно до Закону України "Про відходи", інших нормативних актів, а також з урахуванням цілей договору концесії № 1 від 05.11.2008 р.

Однак відповідач 12.06.2012 р. звернувся повторно до Сімферопольської міської ради із відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки Сімферопольського полігону твердих відходів без урахуванням рекомендацій, викладених в пункті 7.2.2 рішення Сімферопольської міської ради від 16.02.2012 р. за № 341.

Листом від 03.07.2012 р. за № 739/36.01-18 Управління земельних ресурсів Сімферопольської міської ради було повідомлено ТОВ "СІМЕКО", що зазначене клопотання не повною мірою відповідає вимогам чинного земельного законодавства, а також Порядку здійснення діяльності міської ради та його виконавчих органів у сфері земельних відносин. Також відповідачу було запропоновано в установленому порядку звернутись з клопотанням до міської ради з наданням необхідних документів.

Судами встановлено, що станом на час розгляду спору відповідач не привів своє клопотання у відповідність до наданих рекомендацій і вимог земельного законодавства, не звернувся в установленому порядку до Сімферопольської міської ради, у зв'язку з чим не отримав у користування земельну ділянку під конвеєрну лінію, чим порушив пункти 9.5, 9.6 договору.

Крім того, пунктом 9.10 договору передбачено, що відповідач зобов'язаний забезпечити виконання умов концесійного конкурсу, запропонованої на конкурс і схваленої концесієдавцем інвестиційної програми.

Проте жодних доказів, які підтверджували б надання ТОВ "СІМЕКО" Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради інвестиційної програми для схвалення у встановленому порядку, судам надано не було.

Також судами встановлено, що в порушення пункту 9.11 договору відповідач не вніс передбачені цим договором та інвестиційною програмою інвестиції в сумі 4.644.060,00 доларів США, що у еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 24.10.2008 р. складає 23.916.909,00 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем своїх обов'язків за договором, визначених в пунктах 9.2, 9.4, 9.5, 9.6, 9.10, 9.11, апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про істотність допущених відповідачем порушень договору, які унеможливлять його подальше виконання, та про наявність підстав для розірвання договору концесії № 1 від 05.11.2008 р. Відповідно, рішення місцевого суду про відмову у задоволені позову в цій частині підлягає скасуванню.

З огляду на викладене вище, судова колегія дійшла висновку, що неповне з'ясування усіх обставин справи і неправильне застосування норм матеріального права призвело до прийняття місцевим господарським судом рішення в частині відмови в позові, яке не можна визнати обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення про задоволення позову в частині розірвання договору концесії №1 від 05.11.2008 р.

Виходячи з положень ст. 173 ГК України, ст.ст. 11, 509 ЦК України, зобов'язання як правовідношення сторін є підставою для існування відповідних прав та обов'язків його учасників; припинення зобов'язання зумовлює і припинення існування підстави для відповідного права, зокрема, для подальшого перебування у відповідача майна, отриманого за спірним договором, який розірвано в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується із висновком судів щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача з моменту набрання законної сили рішенням суду негайно допустити позивача до володіння і управління об'єктом концесії, зобов'язання відповідача передати позивачу об'єкт концесії шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі в місячний термін з моменту набрання законної сили рішенням суду.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню.

Окремо колегія суддів відзначає, що апеляційним судом підставно не прийнято в якості доказів у справі документів, доданих відповідачем до апеляційної скарги (а. с. 14, том 2), оскільки в порушення норм ст. 101 ГПК України останній не обґрунтував суду апеляційної інстанції неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМЕКО" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. у справі № 901/2715/13 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіІ.В. Алєєва О.А. Кролевець